Цікаві місця

Скажіть, що ви робитимете, якщо побачите, що загорівся будинок (чи квартира) в сусіда? Що найменше зателефонуєте 101 або, що теж не виключено, схопите вогнегасник чи відро з водою й рішуче кинетеся гасити пожежу. Зовсім інакше поступив би станиславівець середини ХІХ сторіччя.

Тоді в місті існував такий звичай. «Коли поблизу починав горіти сусідський будинок, то хазяїн із родиною вголос читав уривок із св.. Іоанна «Спочатку було слово», і читав аж до 14 вірша, після якого всі ставали на коліна та піднісши руки вгору казали:в «А Слово сталося Тілом - істини». Потім на тарілці виносили хліб і сіль,які ставили на порозі будинку, і це символізувало, що й ворогів належить гуманно приймати».

Не дивно, що з таким філософським ставленням мешканців до стихії Станиславів дощенту згорів 1868 року.

Іван Бондарев «Легенди австрійського Станіславова»

В римо-католицькій церкві є таке поняття, як целібат – це коли священикам заборонено одружуватися. У греко-католицькій церкві такого немає, однак на початку ХХ сторіччя станиславівські отці мали інші обмеження. Так, місцевий єпископ Григорій Хомишин заборонив священикам… їздити на ровері.

Розповідають, що у той час у місті мешкав один молодий «його мость», який постійно запізнювався на служби. А що мав ровера, то ганяв містом на шаленій швидкості. Одного разу на вулиці Липовій (Т. Г. Шевченка) він ледь не збив самого єпископа. Після того владика влаштував «розбір польотів» і, мотивуючи тим, що деякі священики «носяться на роверах як чорти», наказав усім ходити пішки. Або брати фіакр.

Іван Бондарев «Легенди австрійського Станіславова»

1909 року в станиславівському театрі давали виставу «Мазепа» та концерт пана Губермана. Але не всі глядачі змогли повною мірою насолодитися прем’єрою. Кілька пань у перших рядах мали такі високі капелюхи, що майже повністю затуляли вид на сцену тим, хто сидів позаду. Чоловіки робили їм зауваження, але пані залишалися непохитними і свої модні штукенції так і не зняли.

Історія набула розголосу. Про скандал написали навіть «Кур’єр станиславівський». Дехто з обурених театралів пропонував поіменно перелічити всіх неґречних пань на сторінках газети. Не подіяло. Далі модниці ще не раз своїми «бузьковими гніздами на головах» псували настрій і краєвид поціновувачам Мельпомени.

Нарешті в конфлікт втрутилася адміністрація театру. В гардеробі дамам у високих капелюшках наполегливо пропонували їх здати. Якщо ж ті відмовлялися, їм повертали гроші за квиток та виводили з зали.

Іван Бондарев «Легенди австрійського Станіславова»

Певні незручності, пов’язані з капелюхами, відчували і Станіславські джентльмени. Річ у тім, що вихований чоловік повинен був знімати капелюха кожного разу, коли вітався з дамою, навіть узимку в тридцятиградусний мороз. «До ревматизму, болю голови, застуди чи навіть запалень може призвести вітання взимку зі зняттям головного убору» - засуджувала тогочасна преса варварський звичай і просила дам не вимагати вітатися з ними таким чином. Ба більше, жінок закликали рішуче оголосити протест і навіть започаткувати відповідну акцію. Але дами – які жорстокі! – мовчали.

Олена Бучик «Станіславів буденний і святковий»

Найкрасивіші будинки Івано-Франківська зведено наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. Тоді в архітектурі неподільно панував стиль, що називають сецесією. ЇЇ характерною рисою є масове використання ліпнини на фасадах. Найчастіше це були рослинні орнаменти, голови міфічних істот, людей, левів та орлів. Проте на перехресті сучасних вулиць Тарнавського та Василіянок є одна кам’яниця, яка разюче відрізняється від інших. Її фасад прикрашають змії!

Чому саме ці холодн і і слизькі рептилії? Невже архітектор не знайшов нічого кращого для прикраси? З історії відомо, що будинок на в улиці Тарнавського, 4, споруджений 1910 року, належав торговцеві Давиду Рубінові. Серед краєзнавців і досі не вщухають суперечки про те, що мають символізувати кам’яні потвори. Одні кажуть, що Рубін торгував вином і в такий спосіб увіковічив «зеленого змія», одночасно зробивши собі рекламу. Другі схиляються до того, що в євреїв змія є символом мудрості. Проте існує версія, що панові Давиду просто дуже не пощастило з дружиною і тещею. Цікавим є те, що один з власників будинку встановив у під’їзді масивні ковані двері, на яких також присутня змія.

Іван Бондарев «Легенди австрійського Станіславова»

Перед входом до популярної кав’ярні «Профітроль» стоїть статуя бурґомістра Іґнація Камінського. Перед ним на столику – філіжанка кави та маленьке тістечко – той самий профітроль. Письменник Володимир Єшкілєв поділився цікавою історією, як цей французький смаколик потрапив до нашого міста.

«Кажуть, що станіславський бурґомістр Іґнацій Камінський був великий любитель закласти за комір і ледь не став професіоналом. Голова магістрату прикладався до пляшки набагато частіше, аніж того потребували церемоніальні напруження та життєві обставини: не гребував ані шнапсом, ані буряків кою, ані сливовицею, ані міцними медовими настоянками.

Духівник бурґомістра, брат Корнеліус, дуже страждав від пагубної пристрасті свого підопічного і на день святого Вінцента взяв з бургомістра тверду храмову обіцянку, що той аж до Різдва не питиме нічого, міцнішого за світле пиво. А треба знати: ще рік до того Камінський присягнув перед чудотворною іконою у Погоні, що три роки не торкатиметься карт і пива не питиме.

Отже, бургомістр раптово опинився повним тверезником, і нічого тепер не стояло між його вразливою натурою та щоденними життєвими прикрощами, ніщо не розраджувало його довгими вечорами. Саме тоді він обрав собі за щоденний напій міцну каву і звернув увагу на смаколики французької кулінарії.

Серед усієї строкатої величі паризької кухні найбільше йому посмакували профітролі, які небезпідставно вважали найкращою парою як для оттаманської кави зі спеціями, так і до алжирської заварної арабіки. Французька кулінарна енциклопедія 1878 року пропонувала 84 рецепти профітролів з солодкими (еклери), м’ясними, рибними, сирними та грибними начинками.

Відтоді, як брат Корнеліус привів бурґомістра під присягу святому Вінцентові, голову магістрату часто бачили в міських кав’ярнях, де він замовляв найміцнішу каву та маленькі профіт ролі з мо розивом і гарячим шоколадом, чим немало сприяв просвітленню та євроінтеграції нашого краю».

Іван Бондарев «Легенди австрійського Станіславова»

Найцікавіші легенди це ті, які походять від конкретних людей. Наприклад, цю історію розповіла журналістка Оксана Лісовська, якій байку переповіла її вчителька музики Олександра Турянська, а та довідалася від свого батька – Мар’яна Степаняка. У 1920-х він вчився у Станіславівській ґімназії, що була на вулиці Липовій (нині Шевченка, 44).

Іногородні хлопці жили у бурсах – аналогах студентських гуртожитків. І ось про одну з них ходила погана слава. Ніби там вночі коридорами блукали привиди!

Учні молодших класів розповідали, що коли всі лягали спати, за дверима починалося якесь дивне скреготіння й постукування. Ґімназисти вмикали світло, виходили у коридор, але там нікого не було. Дехто з переляку цілу ніч не міг заснути. Добре хоч, що ті привиди гуляли не кожну ніч, а лише час від часу.

Таємниця розкрилася лише через рік, коли новачки перейшли до наступного класу. Так от: за усталеною традицією, «зелених» ґімназистів лякали їхні старші товариші. Пізно ввечері вони прив’язували до лап кішки шкаралупки від горіхів і відправляли її гуляти коридором. У той час, як бідолашна тварина стукала і цокала, бліді першокурсники тремтіли від страху, а їхні дорослі колеги давилися сміхом у сусідній кімнаті.

Що скажеш, це ж хлопці….

Використано матеріали газети «Репотер»

Різноманітні виборчі зловживання та випадки шахрайства, пов’язані з виборами, були не рідкістю в нашому місті ще наприкінці ХІХ ст.

У березні 1887 р. преса повідомила про курйозний випадок, який трапився під час виборів до міської ради.

До редакції газети «Кур’єр Станиславівський» надійшов лист від читача. «Шановна редакціє! – писав мешканець міста Нафталій Шлафер. – Мій тесть, Гінде Гайніц, власник нерухомості в Станиславові, помер ще у 1866 р., і я за рішенням суду був призначений розпорядником його спадку. Аж раптом я зовсім випадково довідався, що цей мій родич проголосував на останніх виборах до міської ради. Мабуть, це не зовсім звичайна річ, коли людина, яка вже 20 років спочиває у гробі, раптом повернулася з того світу, щоб виконати свій громадянський обов’язок і взяти участь у виборах. Перш ніж я зроблю подальші кроки у цій справі, я хотів би повідомити широкому загалові, які звичаї панують на виборах у Станиславові».

У коментарі до цього листа редакція зауважила, що її працівники перевірили виборчі списки й справді знайшли згадану померлу особу серед тих, хто брав участь у голосуванні.

Використано матеріали газети «Західний кореспондент»